Кожного ранку я вибiгаю до сусiднього парку на ранкову розминку. Здається, я знаю тут кожний куточок, кожне деревце й кущик, та щодня природа вiдкриває i дарує менi щось нове, прекрасне й незнане до цього.
Бiльш за все я люблю парк, що струшує з себе сон, ранньою весною. Все готове вибухнути новим життям, все давно прокинулося вiд зимового сну. Тепла, треба лише трiшечки тепла! Як же давно не розвiюється хмарне небо, не виходить сонечко! Та ось одного ранку я прокидаюсь вiд яскравого свiтла, вiд теплих променiв, що пестять мене. Збуджений передчуттям, я несусь до парку.

Моральні якості, які невід'ємно пов'язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус, більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). У результаті проведення дослідження, виявилось, що культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Якось восени я йшов полем і побачив: на великому лузі зібралося багато лелек . Вони утворили коло, а в колі тім з опущеною головою стояв один, красень, і слухав стрекотливу, тривожну мову своїх побратимів. Коло то звужувалося, то знову розширювалося, одні поступалися місцем іншим. Була саме пора відльоту лелек , і вони, певно, так я думав, зібралися на цей луг з навколишніх сіл і гаїв, щоб звідси разом вирушити в далеку путь. Спочатку я гадав, що в центрі стоїть їхній ватаг, але невдовзі відкинув цей здогад. По якомусь невловимому знаку всі лелеки піднялися, а він залишився, він навіть побоявся підвести голову. Вони зробили над ним прощальне коло і полетіли.
Він не стрекотав, не бився об землю, не просив прощення чи помилування. Він стояв, убитий горем. Тільки тепер я здогадався, що відбувся лелечий суд — можливо, найсправедливіший і водночас найжорстокіший з усіх судів . Осуджений не рухався, не ворушився, аж поки його побратими зникли з видноколу. Потім уже він піднявся і полетів у протилежний бік. Його покинули, йому заборонили летіти з ними, і він залишився в самотині...
Виявляється, він не загинув. Його підібрали діти, не знаючи про те, що він учинив злочин, відігріли, привчили до іншого життя, назвали його Халимоном.
Лелеки , що восени прилітали, виводили діток, знову відлітали, а Халимон усе жив самітником і більше ніколи не піднімався в небо.
Зовсім випадково я довідався, за що покарали лелеку. Може, то просто людська вигадка, а може, й правда — не знаю. Люди часто, коли достоту не знають, як було насправді, вигадують свою історію, свою легенду...
Мені розповіли, що того літа в сусідньому селі під час грози блискавка підпалила хату, на якій багато років жили лелеки. Господар хати майже з вогню виніс дітей і дружину. Він же, лелека, рятуючи себе, відразу полетів геть од пожежі, забувши про свою родину. На виручку прилетіли інші лелеки, але вже було пізно — мати з двома маленькими нелітками загинула у вогні. Лелека все літо ховався, а коли настала пора вильоту, він тихенько пристав до зграї, але там його упізнали й осудили на вічну самотність.